25.10.2016

   ЛЯШКО: УКРАЇНА МАЄ ВІДНОВИТИ ЯДЕРНИЙ СТАТУС
   Рівно 25 років тому Верховна Рада ухвалила заяву про без’ядерний статус України. Переконаний, що це була одна з найбільших наших помилок у процесі відновлення державності, за яку ми сьогодні розплачуємося кров’ю українців.
Ядерна зброя і потужна армія мали б стати головними гарантами нашої Незалежності, а не Будапештський меморандум, про який сьогодні соромляться згадувати навіть ті, хто його підписав. Тому за будь-яку ціну ми маємо відновити наш ядерний щит. Іншого реального способу назавжди захистити нашу рідну Україну, приречену на сусідство з Росією, просто немає. А покладатися на порожні обіцянки і заяви наших партнерів — це дурити самих себе!
Олег Ляшко, народний депутат України, Лідер Радикальної партії
HTTP://WWW.UMOLODA.KIEV.UA/NUMBER/3067/180/105028/#

   Наш коментар до 25-ї річниці ухвалення Верховною Радою заяви «Про без’ядерний статус України»
   25 років тому, 24 жовтня 1991 року, українські парламентарі ухвалили заяву Верховної Ради України «Про без’ядерний статус України», в якій підтвердили намір нашої країни, висловлений у «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 року, дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. У подальшому молода незалежна держава виконала свої міжнародні зобов’язання і позбавилася ядерної зброї. У світі високо оцінили ту роль, яку відіграла Україна у збереженні та зміцненні міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї, але всередині країни ці кроки були сприйняті далеко не однозначно. Значна частина українського політикуму була прихильницею входження України до так званого «ядерного клубу», тобто, до кола країн, що володіють ядерною зброєю, виходячи з уявлення про ядерну зброю, як універсального інструменту захисту незалежності та територіальною цілісності держави. Суперечності довкола відмови України від третього у світі за потужністю ядерного арсеналу та засобів доставки ядерної зброї велися майже постійно протягом усіх років з дня набуття незалежності, особливо загострюючись під час безпекових криз, пов’язаних із зазіханнями на суверенітет та територіальну цілісність нашої країни. Не дивно, що й у теперішніх надскладних безпекових умовах, викликаних анексією Криму та проведенням АТО на Донбасі, тема набуття Україною ядерного статусу отримала «друге дихання». Ось і у зв’язку із 25-ю річницею заяви ВРУ лідер Радикальної партії Олег Ляшко зробив заяву про те, що «за будь-яку ціну ми маємо відновити наш ядерний щит», враховуючи, що ми приречені на сусідство з Росією.
   Не можна не погодитися з лідером Радикальної партії стосовно оцінки ефективності Будапештського меморандуму, який мав би гарантувати суверенітет і територіальну цілісність України в теперішніх умовах, але навряд чи Україна могла отримати більше ніж ті гарантії безпеки, які були надані їй у вигляді положень меморандуму, адже у той історичний момент вона була занадто слабкою, щоб протистояти спільному тиску ядерних держав та інших серйозних акторів на міжнародній арені. Колишній держсекретар США Бейкер у своїх спогадах згадував про те, що однією з головних умов визнання незалежності України була її відмова від ядерної зброї. У такій же ситуації опинилися Білорусь і Казахстан і теж підписали аналогічні меморандуми у тому ж 1994 році у Будапешті. Трохи раніше, перебуваючи у перехідному періоді в результаті відмови від політики апартеїду, від ядерної зброї змушена була відмовитися ПАР.
   Крім того, слід зважати на те, що серед значної частини населення України ядерна зброя сприймалася як атрибут агресивної політики колишнього СРСР.  Ці антиядерні настрої підсилювалися ще й тим, що ще свіжі були спогади про ядерну катастрофу на ЧАЕС, важкі наслідки якої ми відчуваємо до цього часу. Вивчення спогадів переговорників щодо умов, за якими Україна погодиться відмовитися від ядерного арсеналу, показує, що вони достатньо чітко розуміли, якого безпекового ресурсу буде позбавлена наша країна, але реальних можливостей утримати цей ресурс не було.
   Що ж стосується теперішніх закликів деяких політиків до набуття ядерного статусу, то вони мають дуже мало спільного з реальністю. Здебільшого такі заклики можна почути від людей, які слабо уявляють собі увесь комплекс проблем і викликів, які виникнуть у зв’язку із наміром України створити ядерну зброю. Насправді, якщо уявити, що політичне керівництво України прийме рішення про початок виконання військової ядерної програми, то її виконання можливе у рамках трьох сценаріїв:

  1. відкритий розвиток власного ядерного паливного циклу з наміром у подальшому офіційно вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), відповідно розірвавши Угоду з МАГАТЕ про гарантії нерозповсюдження та відмовившись від виконання Додаткового протоколу до неї, а також вийти з таких міжнародних режимів експортного контролю, як Комітет Цангера, Група ядерних постачальників і т.д. і почати розробку ядерної зброї;
  2. таємне виконання ядерної програми, щонайменш упродовж значного періоду часу з наміром у подальшому вийти з ДНЯЗ;
  3. комбінація цих двох підходів.

   Відволікаючись від морально-етичних оцінок політики України у рамках таких сценаріїв, слід підкреслити, що вони для своєї реалізації потребуватимуть величезних капіталовкладень. За експертними оцінками, які робилися для іранської ядерної програми, йдеться про суми, які становлять щонайменше мільярди доларів США, які, у разі прийняття відповідного політичного рішення Україна буде змушена «відривати» протягом тривалого часу не тільки від інших секторів економіки та соціальної сфери, значна частина яких все ще потребує кардинальних реформ, але й від фінансування збройних сил у т.ч. з метою їх оснащення новими високотехнологічними (неядерними) видами зброї.
   У разі рішення про започаткування військової ядерної програми, яке потягне за собою вихід або виключення країни з міжнародних режимів  експортного контролю, Україна не зможе отримувати необхідні для створення такої зброї матеріали і технології, що означатиме необхідність їх розробки і виготовлення власними силами, що, очевидно, значно підвищить витрати на таку програму та значно відсуне досягнення поставленої цілі.
   Зрозуміло, що на виконання будь-якого з наведених вище сценаріїв пішли б роки (якщо не десятиліття), упродовж яких, виходячи з аналізу подій навколо ядерних програм Ірану та КНДР, Україна, напевне, не тільки не отримувала б допомогу від провідних країн світу та міжнародних організацій, а й перебувала б під суворими міжнародними санкціями. Нарешті, таке рішення поставило б остаточний хрест на європейських та євроатлантичних прагненнях України і фактично означало зміну зовнішньополітичного курсу на той, прямування яким веде до ізоляції та маргіналізації країни на міжнародній арені, загрожуючи самому існуванню України.
   Україна зможе надійно захистити свою незалежність, суверенітет і територіальну цілісність тільки на шляху докорінного реформування країни, розвитку її економіки, науки, техніки та освіти, досягнення високих соціальних стандартів життя, - саме це забезпечуватиме надійну основу для підвищення рівня обороноздатності держави, зміцнення її авторитету на міжнародній арені, а не ті «прості» рішення, які іноді пропонують нам деякі політики.




Авторські права 2017 © НТЦ. Усі права захищені.